До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосе­редньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сирови­ни, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже — до зниження життєвого рівня населення, особливо в найбідніших країнах. З іншого боку, в глобальних масштабах, економічні проблеми втрачають гостроту у зв'язку з тим, що людство почало їх ефек­тивно вирішувати. Зараз, наприклад, вже не стоїть питання про те, чи ресурсний потенціал нашої планети дасть змогу прогодувати шість чи на­віть десять млрд жителів. Тієї сільськогосподарської продукції, яка вироб­ляється в останні роки, цілком достатньо для повноцінного харчування всіх жителів Землі. Проблема полягає в тому, що вона дуже нерівномірно розподіляється між різними регіонами і країнами.

Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони насамперед недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. У 60-70-ті роки най­більш песимістично настроєні вчені передбачали, що вже до 2000 р. бу­дуть вичерпані родовища срібла, золота та інших кольорових металів, а до 2025 р. — більшість запасів корисних копалин. Активізація пошукових робіт дала змогу наприкінці 80-х-на початку 90-х років досягти позитивно­го балансу між кількістю новорозвіданих запасів корисних копалин і розмі­рами їх видобутку. Проте доводиться експлуатувати родовища, які знахо­дяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призво­дить до подорожчання сировини і енергії, а значить, і всієї продукції різ­них галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинної та енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і без­відходного виробництва.

Уже в 70-80-х роках матеріаломісткість продукції у найбільш розвинених країнах світу зменшилась на 25-40%, зараз цей процес охопив усю світову економіку. Країни, які мають значно вищі від середньосвітових показники витрат сировини і енергії, не можуть випускати конкурентноздатної продукції. Це добре видно на прикладі України та інших постсоціалістичних країн, в яких витрати матеріалів і енергії на одиницю готової продукції у 2-3 рази більші, ніж у Японії і країнах Західної Європи.

До зменшення використання сировини повинна привести і заміна бага перед повинна бути висока припливна хвиля. В цьому відношенні найсприятливіші характеристики мають канадська затока Фанді (17 м), протока Ла-Манш (до 15 м), Бенжинська Губа на Камчатці (до 13 м), Біле море (10 м) та деякі інші райони.

До нетрадиційних джерел належать також синтетичне рідке і газоподібне паливо, гідротермальні електростанції, енергія водню.

Але розрахунки показують, що й зараз, наприкінці XX ст., на всі ці нетрадиційні джерела енергії у світовому паливно-енергетичному балансі припадає менше 2%.