Цілі розвитку тисячоліття для України - це 6 орієнтирів та 13 конкретних завдань на довгострокову перспективу, адаптованих з урахуванням особливостей національного розвитку нашої країни. Задля досягнення визначених цілей та бажаного рівня розвитку, необхідно проводити таку економічну політику, яка покращить достаток усього народу України.
Таким чином, обмеження розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів має стати пріоритетом державної політики України. Проблеми пов'язані з цими питаннями стали темою обговорення на засіданні прес-клубу проведеного Представництвом ООН в приміщенні Національної спілки журналістів України.
З часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і станом на 1 листопада 2008 року, в Україні офіційно було зареєстровано 137 973 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, та 14 705 випадків смерті від захворювань, обумовлених СНІДом, згідно з даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров'я України.
На думку експертів, на жаль за період дії «Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування і допомоги ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД» у 2004-2008 р.р. не відзначилася тенденція щодо стабілізації темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу.
Разом з тим, присутні погодилися з тим, що ВІЛ та туберкульоз являють собою велику небезпеку для українського народу. Крім того, поліпшення рівня громадської обізнаності з питань ВІЛ/СНІДу та заходи з профілактики цих епідемій все ще потребують належного висвітлення в засобах масової інформації та уникнення стереотипізації людей, що живуть з цими хворобами засобами масової інформації.
В рамках досягнення Цілей розвитку тисячоліття, Україна зобов`язалась до 2015 року виконати наступні завдання:
Зменшити на 13 % темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу За даними Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, протягом 2007 року в країні зареєстровано 17 687 нових випадків ВІЛ-інфекції (38,0 на 100 тис. населення). Особливе занепокоєння викликає доволі високий темп приросту. Показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію у 2006 році в порівнянні з 2005 роком зріс на 16,8%, а у 2007 році в порівнянні з попереднім роком рівень приросту склав 10,0%. Згідно офіційних даних, у 2007 році кожного дня у 48 осіб встановлювався діагноз ВІЛ-інфекція, понад 12 - діагноз СНІД, а більше 6 осіб помирало від СНІД.
З усіх офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ серед громадян України з початку епідемії тільки частина залишилися живими та перебувають під диспансерним наглядом. Так, на кінець 2007 року, в Україні 81741 особа перебувала на диспансерному обліку (17,2 на 100 тис. населення), з них 8 944 - з діагнозом СНІД (19,3 на 100 тис. населення).
На думку експертів, кількість офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції недооцінена в порівнянні з реальними розмірами епідемії і відображає лише тих ВІЛ-інфікованих, які звернулися до медичних закладів. Відомо, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих є значно вищою. Згідно останніх оцінок вона складає 440 000 інфікованих на кінець 2007 року. Таким чином, рівень поширеності ВІЛ серед дорослого населення України (віком від 15 до 49 років) складає 1,63%. Це вказує на те, що Україна має найгострішу епідемічну ситуацію в Європі та серед країн СНД.
Існує значна різниця у поширеності ВІЛ-інфекції по областях України. Найбільш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції зареєстровано у південно-східних регіонах країни (за даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДОм, МОЗ України, станом на 1 жовтня 2008 р): в Одеській області - 438,7 на 100 тис. населення (10 491 осіб), у Дніпропетровській області - 447,1 на 100 тис. населення (15 199 осіб), у Донецькій області - 429,0 на 100 тис. населення (19 477 особи), у Миколаївській області - 424,2 на 100 тис. населення (5 109 особи), у м. Київ - 220,4 на 100 тис. населення (6 027 осіб), де цей показник значно перевищує середній по країні і на жовтень 2008 року складав 193,1 зареєстрованих випадків на 100 тис. населення.
Епідемія ВІЛ-інфекції залишається концентрованою у групах найбільшого ризику. За цей період, як і раніше, частка шляху передачі ВІЛ внаслідок введення наркотичних речовин ін'єкційним шляхом залишається високою, і складає 40% випадків, зареєстрованих у 2007 р. Частка споживачів ін'єкційних наркотиків продовжує знижуватися кожного року з 87,6% у 1997 році до 40,1% - у 2007 р.
Пов'язана з поширенням СНІДу смертність населення (цей показник може досягти через 7 років значення до 600 тис. осіб) може призвести до зменшення середньої тривалості життя в Україні на 2-4 роки для чоловіків та на 2-5 років для жінок.
Зменшити до 2015 року на 42 % рівень захворюваності на туберкульоз Щороку у світі виявляється від 7 до 10 млн. хворих осіб, помирає 2,5-3 мільйони. Загальна кількість хворих становить 50-60 мільйонів осіб. Туберкульоз займає перше місце в структурі смертності від інфекційних та паразитарних хвороб і становить понад 80 відсотків.
Епідемія туберкульозу в Україні, за оцінкою ВООЗ, розпочалася з 1995 року. Щогодини реєструється чотири нові випадки захворювання на туберкульоз та один випадок смерті від цієї хвороби. За 15 останніх років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,4 рази, а смертності - у 2,7 рази. Ситуація із захворюванням на туберкульоз залишається загрозливою незважаючи на те, що у 2006 році захворюваність на туберкульоз знизилась на 1% і склала 83,2 на 100 тис. населення, а смертність зменшилась на 13% і склала 22,1 на 100 тис. населення.
Тільки за офіційними відомостями на туберкульоз в Україні хворіють майже 800 тис. людей, причому щороку захворюють ще приблизно 40 тис. українців.
За даними МОЗу та Держкомстатистики України, найвищі показники відзначалися у Південно-східному регіоні. Викликає занепокоєння зростання захворюваності на туберкульоз серед дітей віком до14 років на 7,9% ( в 2006 році - 9,6 на 100 тисяч дитячого населення проти 8,9 у 2005 році), та серед підлітків 15-17 років на 3,3%.
Серед основних причин погіршення епідемічної ситуації в Україні експерти називають низький рівень життя та санітарної культури населення, недостатнє й неякісне харчування значних його прошарків, зростання кількості бездомних і безробітних, недоступність медичної допомоги та ліків, занепад системи охорони здоров'я тощо. Значний вплив на формування несприятливої епідемічної ситуації із захворюваністю на туберкульоз створюють найбідніші, соціально дезадаптовані та маргінальні групи населення, кількість яких в Україні в період затяжної економічної кризи значно зросла.
На думку учасників зібрання, ці обставини не можна не визнавати в якості об'єктивних труднощів боротьби із туберкульозом в Україні. Але, зазвичай, всі негаразди боротьби із туберкульозом прийнято списувати саме на таких хворих. Здається, що такий імідж хворого на туберкульоз створюється лише для того, щоб виправдовувати невдалі державні заходи із подолання епідемії: мовляв складний соціальний характер більшості хворих не сприяє успішному лікуванню туберкульозу.
Але, на погляд експертів, подолати туберкульоз буде складно, якщо мотивувати невдачі боротьби із туберкульозом переважно складним соціальним контингентом хворих на сухоти існуючим соціально-психологічним портретом хворого на туберкульоз, особливо в умовах, коли він (туберкульоз) завдяки сучасним методикам лікування, цілком виліковний, не сприяє мобілізації зусиль хворих та їх близького оточення на подолання хвороби.
Туберкульоз віднесено до соціально небезпечних інфекційних захворювань. Це означає, що причини епідемії мають соціальні коріння, а наслідки - надзвичайно небезпечні для генофонду нації.
На думку учасників засідання, через відсутність чіткого усвідомлення рівня поширеності цих небезпечних епідемій, основний потік фінансування заходів традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику і запобігання, що, в свою чергу, призводить до зростання темпів поширення епідемії та низьку ефективність використання коштів, спрямованих на її подолання.
Недавня Зовнішня оцінка національної відповіді на епідемію СНІДу виявила ряд серйозних недоліків Національної програми України зі СНІДу, особливо у сфері профілактики.
Попередні результати оцінки підкреслюють важливість прийняття та реалізації нової Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД на 2009-2013 р.р., яка лишається чудовою можливістю ефективно відповісти на епідемію в Україні.
Під час засідання представники Агенцій Системи ООН в Україні ще раз підтвердили своє прагнення надавати технічну допомогу та експертизу для допомоги всім секторам у впровадженні нової Загальнодержавної цільової програми по боротьбі з ВІЛ/СНІДом та туберкульозом. На закінчення, учасники погодилися, що можна зупинити туберкульоз та зменшити темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу. Це означає, що кожний має можливість щось зробити, щоб започаткувати тенденції до скорочення масштабів цих епідемій, і дії кожної людини мають значення.
| 
